kolibri Скло блакитних вітрин

Тиша між словами звук, який мене гріє місто знов мене ховає у свої холодні мрії,
В голові шумить, та я вже не відрізняю де сон, а де ти я просто зникаю,
Скло блакитних вітрин я тону в цьому світлі твої очі, як лід, але я лечу безкрило,
Місто дихає димом, і нам з ним так схоже все, що справжнє, завжди трішки тривожне,
Ми розмиті силуети у тумані реклами я шукаю себе між сигналами й драмами.